Ян Томбінський очолює Представництво ЄС в Україні з 2012 року. За ці два роки він був свідком переговорів щодо підготовки тексту Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, провального Вільнюського саміту, та подій, що слідували за ним: ЄвроМайдану, Революції Гідності, а також підписання та «тимчасового застосування» Угоди про асоціацію.
В перші дні Євромайдану пан Томбінський заявив, що майбутнє України - у сильних відносинах з ЄС і тому Євросоюз буде продовжувати дотримуватись зобов’язань перед народом України-головним бенефіціаром Угоди. Чи змінились погляди дипломата на євроінтеграційні перспективи України за останній рік, в контексті подій на сході країни та заявленого реформаторського курсу.
Ян Томбинский
Ви стали главою місії ЄС в Україні 2 роки тому. Які зміни були найбільш значущими з того часу? Як за цей час змінилися євроінтеграційні перспективи України?
Останній рік, якщо не два, були найбільш драматичними за всю історію української незалежності. Події цього року, свідками яких ми стали, — і Майдан, і нещодавні вибори, і анексія Криму Росією, і тривала війна на сході сформували нову країну, нову свідомість людей. Люди нарешті зрозуміли, що країну треба захищати, боротися за неї. Ми є свідками прискореного формування нації і ці історичні процеси є дуже важливими, хоча й дістаються дуже дорогою ціною.
Як ви вважаєте, якою є головна перешкода на шляху України до ЄС?
По-перше, це, звісно, війна. Це перешкода, бо для усіх країн мир і безпека — це першочергові потреби. По-друге, це українська ментальність. У вас немає впевненості, що ви зможете втілити зміни, ви не вірите у свої сили. Це можна охарактеризувати висловом колишнього російського прем’єр-міністра і посла в Україні «Хотіли як краще, а вийшло як завжди». І це щось у ментальності людей: «Ми спробуємо звісно, але навряд чи у нас вийде». Ця невіра є великою перешкодою. По-третє, це питання закоренілого уявлення про адміністрування та бізнес. Ви вважаєте, що це передовсім питання особистих зв’язків та впливів, а не створення рівних можливостей. А державні структури мають захищати та забезпечувати рівність і конкурентоздатність.
27 листопада відбулося перше засідання Верховної Ради нового скликання. Партії створили велику коаліцію, і вперше підписали історичну коаліційну угоду. Якою є ваша думка про новий склад парламенту, про нові обличчя, які вийшли із громадського сектору.
Склад парламенту відображає українські політичні структури та групи, а також рішення і волю народу. Нові люди у парламенті мають досвід Майдану і я сподіваюсь, вони розуміють, що майбутнє також залежить від того, наскільки щирими і чесними вони будуть. Власне це те, за що вони самі вийшли на вулиці міст України. Громадянське суспільство, яке з’являється в Україні, показує: українці усвідомлюють себе громадянами. «Ми громадяни, ми не об’єктами політики, ми хочемо бути суб’єктами політичного процесу.» Громадянське суспільство у парламенті реалізує себе через новообраних депутатів. Їхня робота у громадських організаціях під час революції – це те, що посилило позиції демократії.
Усі говорять про необхідність термінових реформ в Україні, зокрема щоб наблизити Україну до ЄС. Які реформи, на вашу думку, є найбільш нагальними?
Люди вимагають системних змін, дотримання законів, боротьби з корупцією, розподілу обов’язків між президентом та парламентом, хочуть мати парламентську республіку. Конституція завжди є фундаментом для подальших змін та реформ, зокрема для децентралізації, боротьби з корупцією. І ця реформа має бути проведена негайно. По-друге, має бути змінено виборче законодавство. Вибори мають повністю враховувати бажання людей, мають бути створені інструменти втілення волі народу. Якщо ці реформи буде втілено, то це вже можна вважати великим досягненням. Європейський напрям — це те, про що вже домовився український уряд та ЄС, ратифікував. Це є постійний процес, радше еволюція і ми зробимо все, щоб допомогти нашим партнерам втілювати реформи. Але ключове у процесі реформ — це воля українців. Має бути розуміння, що це потрібно саме вам, що ви прагнете покращити життя майбутніх поколінь українців, посилити суверенітет країни.
А як щодо міфів, які поширює наш сусід: про закони про ЛГБТ, про високий рівень безробіття у Європі, міграцію. Чи варто українцям боятися цих процесів?
Міфи виникають через брак пояснення для тих, на кого націлена дезінформація та перекручування фактів. Найкращий шлях — гарна комунікація з українського боку, а також відкритий діалог на ці теми в Україні. Не можна звинувачувати інших за те, що вони оперують стереотипами, треба думати, що ми можемо зробити, щоб їх знешкодити. І це ваша домашня робота. Ви мало працювали з історією. В Україні є різні історії, різні регіони з різним минулим. Ми нещодавно згадували Голодомор, була відкрита експозиція документів НКВС, які демонструють роботу цих структур в Україні. Але такі заходи не мають бути приурочені винятково річницям, ця робота має бути постійною. Так, це боляче, але багато країн це зробили і вони стали сильнішими, змогли почати з нової сторінки.
Повернімося до вашого польського досвіду. Наскільки досвід євроінтеграції Польщі інший, а він вочевидь інший? Чи можлива розробка плану Маршала для України та створення особливих умов інтеграції в європейський економічний простір?
Умови реформ в Польщі та в Україні різні, бо наш світ не є статичним. Перш за все, звісно, це через війну. Це велика відмінність між Україною та іншими європейськими країнами, які починали євроінтеграцію та реформи. Є і подібне: ми теж були дуже розчаровані браком європейської перспективи від західноєвропейських країн. Асоціація була лише підготовчим етапом до вступу, але з іншого боку це сприяє самодисципліні і дає розуміння, що реформи потрібні саме нам. Це дає нам час і шанс підвищити конкурентоздатність, модернізуватися. Що може бути взято з польського досвіду? Можливо якісь інструменти реформування. Однією з причин великого успіху польських реформ була делегація влади на місця, задля того, щоб місцеві громади могли реалізувати свій потенціал. Центральна влада перестала бути структурою, що вирішує за всіх, що їм робити. Це можна було б використати і в Україні, щоб подолати цю звичку централізованого мислення. Влада на місцях має зрозуміти, що саме вона керує своєю долею та має враховувати очікування людей, бо якщо цього не буде, наступного разу оберуть інших. Треба створити конкурентне середовище у своїй країні, і ви побачите, як місцеві громади змагаються, пропонуючи кращі освітні, соціальні проекти. Це гарний двигун модернізації. Водночас, потрібно розуміти, що стратегії потребують часу. Диво не трапиться через рік, так не буде. Попереду важкий період адаптації та змін. Історія 28 країн ЄС — це підручник із кризового менеджменту, бо завжди якась країна переживає кризу. Сільське господарство, металургія, охорона здоров’я, публічні фінанси, ринок праці – в усіх цих галузях ми маємо певні уроки. Цей досвід кризового менеджменту можна використати і в Україні.
А як щодо плану Маршала для України (програма економічної допомоги)?
Міжнародна спільнота, ЄС та США зобов’язані допомогти Україні на шляху реформ. Такий план є на часі. Але власне це і є порядок денний Угоди про асоціацію. Фінансова допомога від міжнародних інституцій, гарний інвестиційний клімат для України матиме ефект економічного росту. Потенціал України є дуже значним. Не знаю, чи десь у Європі є ще країна з таким потенціалом. У вас є все. Але чи ви реалізовуєте цей потенціал?
Кілька днів тому міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр у коментарі німецькому виданню Spiegel заявив, що поки що зарано говорити про можливість вступу України до ЄС та НАТО. Як ви прокоментуєте цю заяву?
Мені важко коментувати слова німецького міністра. Україна – це суверенний суб´єкт міжнародної політики. Україна, як суверенна держава, має суверенне право, на основі Гельсінського Акту, сама обирати міжнародні альянси для запевнення власної безпеки. Участь України в різних об’єднаннях – це питання її порозуміння з іншими країнами.
Останнє запитання щодо ситуації на сході України: яке рішення та які заходи, окрім санкцій, може запропонувати Європа, аби підтримати нас у нашій боротьбі?
Я люблю говорити про позитивні плани, радше ніж негативні, бо санкції власне такими і є. Санкції — це тільки інструмент, а не ціль. Я б хотів, щоб ішлося про переконання, про готовність протиборчих сторін змінювати думку. Ми говоримо про розвиток, але ми не маємо забувати про те, що відбулося. Нашим фокусом має бути майбутнє, базуючись на аналізі досвіду та висновках. Ми маємо постійно думати про те, як вийти з кризи без порушення принципів світопорядку – суверенності та неподільності країн. І, звісно, уникати силових сценаріїв. Я б не хотів думати про негативні варіанти розвитку подій, про серйозніші, за санкції, відповіді.
Аліса Рубан, інформаційна кампанія «Сильніші разом!»